Поради практичного психолога

Поради  практичного  психолога

батькам  щодо  підтримки  дитини  з ООП

Шановні батьки! Найбільше ви зможете допомогти дитині, коли розумітимете та цінуватимете її сильні сторони та особливі потреби. Дитина стає більш впевненою і спокійною, коли розуміє свою особливість та значимість. Залежно від міри розуміння вашої дитини шукайте способи,  як допомогти їй усвідомити та працювати з її унікальними сильними сторонами й освітніми потребами.  Після того, як сім’я вперше дізналася, що у дитини є особливі потреби, їй знадобиться час для адаптації. Дитині також може бути нелегко в цей період. Підбадьорюйте її, більше звертайте увагу на її сильні сторони – це допоможе сформувати рівновагу зі щойно виявленими проблемами. Здібності є в усіх дітей, їх потрібно лише виявити і розвивати.  Будьте готові допомагати дитині, однак, за найменшої можливості, посилюйте її незалежність. Підбадьорюйте та заохочуйте дитину, щоб виховати у неї самовпевненість.

                  Хваліть завжди за конкретну дію,  будьте  красномовними:

 • «Ти дуже добре зробив …» 

• «Я бачу, що ти набагато краще вчишся, коли …»

• «Я помітив покращення в …»

• «Хочеш, попрацюємо разом над …»

• «Я дуже ціную твою значну роботу та зусилля, витрачені на …»

• «Чим я можу тобі допомогти…»

• «Я бачу, ти добре попрацював над …»

• «Дякую, що ти ретельно виконав завдання…»

Як заохочувати дитину до впевненості та самостійності.

 • Складіть список усіх сильних сторін і потреб своєї дитини та часто користуйтеся ним;

• якщо можливо, допомагайте вашій дитині висловлювати свої думки. Для зразка висловлюйте перед нею свої думки вголос;

• наголошуйте на позитивному: визначайте, підтримуйте та формуйте сильні сторони своєї дитини. Створюйте ситуації, де ці сильні сторони можуть якнайкраще виявлятися. Визнання та похвала від інших утворюють міцне підґрунтя для навчання нових і незнайомих навичок чи виконання завдань. Уникайте порівнянь дитини з іншими дітьми, оскільки це нівелює унікальність кожної особи;

• надавайте вашій дитині можливості навчитися нового – займатися спортом чи рукоділлям. Дітям потрібно відчувати, що вони щось вміють або знають, як робити;

• створюйте для своєї дитини та підтримуйте ситуації, в яких вона відчуватиме задоволення від допомоги іншим;

• сформуйте стабільні зразки суспільної поведінки. Вони допоможуть дітям почуватися більш захищеними і краще вирішувати низку соціальних проблем;

• вдома прищеплюйте своїй дитині позицію «я можу», щоб вона впевнено випробовувала нові навички. Коли дитині не вдається досягати успіху, намагайтеся виробити в неї ставлення до цього як до навчання, а не як до поразок. Запитуйте: «І чого ти навчився?» або «Що ти зробиш інакше наступного разу?».

                         Навчайте свою дитину  навичок  прийняття  рішень

         Впевненість приходить тоді, коли дитина має навички вирішення проблем для прийняття правильних життєвих рішень. Дітям потрібен набір навичок, які б допомагали приймати рішення у мінливих умовах.

         Щоб допомогти своїй дитині вирішувати проблеми, застосовуйте просту модель їх вирішення, зразок якої надається далі.

 • Використовуйте стратегію заспокоєння – перед прийняттям рішення порахуйте до десяти або поговоріть самі з собою.

• Визначте проблему. Нехай ваша дитина висловить існуючу проблему своїми словами. Можливо, вам треба поставити їй запитання, щоб допомогти у цьому. • Сформулюйте можливі шляхи вирішення. Не критикуйте жодну ідею.

• Звузьте варіанти, відкинувши ті з них, які будуть незручними або непосильними для вашої дитини.

• Зважте всі «за» та «проти» тих варіантів, що залишилися, а потім виберіть найкращий з них. Запитайте: «Що буде, якщо ти спробуєш ось так?». 

• Обговоріть, що слід робити для втілення цього рішення і як діяти в разі виникнення проблем.

• Після прийняття рішення дійте.

• Оцініть це рішення. Наскільки вдалим було прийняте рішення? Що наступного разу можна зробити по-іншому? Чого ви навчилися? Моделюйте навички вирішення проблем своєї дитини.

• Обговоріть шляхи співпраці та активної роботи з партнерами для пошуку взаємовигідних рішень.

Формуйте  комунікативні навички

         Покращення комунікативних навичок дитини підвищує її шанси стати впевненою, незалежною та успішною дорослою людиною. Ефективні комунікативні навички дають змогу дітям висловлювати свої потреби та побажання, розвивати соціальні стосунки.

                    Як  будувати   комунікативні   навички   вашої   дитини

 • Заохочуйте свою дитину висловлювати власні ідеї, почуття, думки та погляди, а самі уважно слухайте. В сім’ї обговорюйте події під час вечері, поїздок на машині, прогулянок або перед сном. 

• Слухайте свою дитину. Додавайте кілька слів, щоб підбадьорити, заохотити до спілкування. Коли навички активного слухання моделюються вдома, дитина, ймовірно, повторюватиме їх під час свого спілкування з іншими.

 • Заохочуйте дитину ставити запитання.

• Давайте дитині змогу спілкуватися з різноманітними людьми: сусідами, членами родини, меншими дітьми чи професіоналами.

• Для тренування комунікацій у різноманітних ситуаціях використовуйте рольові ігри.

Стимулюйте  дружні  стосунки

        Дітям з особливими потребами можуть знадобитися підтримка та заохочення для налагодження дружніх стосунків. Взаємодіючи з іншими людьми, діти вчаться вирішувати свої власні конфлікти, розуміти суспільні рамки, здобувати повагу інших і розвивати чуттєвість до унікальних потреб інших.

• Обговорюйте елементи дружби – повагу, довіру, задоволення, прийняття.

• Заохочуйте дітей запрошувати їхніх друзів до себе додому.

• Запросіть друга вашої дитини на якусь сімейну подію.

• Запропонуйте групи, команди чи організації, до яких може приєднатися ваша дитина – часто дружба виникає в організаціях, де в дітей є спільні інтереси.

• Заохочуйте дитину ставити запитання та демонструвати інтерес щодо інших людей.

Навчайте  обстоюванню  власних  інтересів

          Самоадвокатство означає висловлюватися та вживати активні дії для покращення ситуації. Вперше діти набувають навичок обстоювання власних інтересів під час спостереження, як це роблять за них батьки, шкільний персонал та ін. Чудовим способом підготовки дітей до їх звичної ролі самоадвокатства є моделювання ефективного та співробітницького обстоювання власних інтересів.  Діти, які навчилися навичок самоадвокатства в юному віці, краще підготовлені до самостійності у старшому віці. Ті, хто мають сильні навички самоадвокатства, мають добре розуміти, як їх обмежені можливості впливають на навчання. 

Як  навчати  дитину навичкам  обстоювання  власних  інтересів

 • Починайте змалечку обговорювати сильні сторони та освітні потреби вашої дитини, а також спостерігайте, коли вона вчиться найкраще.

• Якомога раніше починайте залучати дитину до зустрічей з учителями. На шкільних засіданнях виділіть час для того, щоб ваша дитина прозвітувала про свої успіхи та висловила побажання.

• Допомагайте своїй дитині готуватися до зустрічей або розмов з учителями та до інших ситуацій, що стосуються навчання. Виділіть час, щоб допомогти своїй дитині записати необхідні для обговорення теми. Якщо потрібно, проведіть рольову гру або моделювання ситуації.

• Допомагайте дитині встановлювати відповідні та реалістичні освітні цілі та переглядайте результати після їх досягнення.

• Якомога більше залучайте дитину до оцінювання її діяльності.

• Допомагайте дитині бути підготовленою та організованою. Щоб бути ефективним, самоадвокатство має бути організованим та поінформованим.

• Заохочуйте свою дитину сповіщати іншим, що зусилля помічені й належним чином оцінені. Здатність позитивно впливати на інших – важлива складова обстоювання власних інтересів. Створюйте можливості спілкування з ровесниками, які мають особливі потреби – діти зможуть у них також вчитися. Відеозаписи успішних результатів можуть бути сильним стимулом для деяких дітей (та їхніх сімей).

• Усвідомлюйте, як нелегко займатися самоадвокатством та підтримуйте намагання своїх дітей.

• Розумійте, що навички обстоювання власних інтересів слід демонструвати, практикувати в рольових іграх, тренувати та оцінювати. Надавайте активну підтримку в початковій та середній школі, щоб отримати високі результати самостійної поведінки в старшій школі.

• Радьтеся з учителями своєї дитини щодо стратегій і пропозицій для навчання навичок обстоювання власних інтересів.

Поради  практичного психолога

педагогам

  ЗЗСО «Устянський  ліцей»,

які  навчають  учнів з  ООП

1. Підготувати дітей класу до того, що поряд з ними навчатиметься учень із особливими освітніми можливостями (див. додатки 1, 2):

2.  створити в класі демократичне середовище, налагоджувати між учнями дружні стосунки, щоб розумово відсталі діти відчули себе членами колективу;

3.   привчати здорових дітей допомагати (за потреби), опікуватися розумово відсталими однолітками;

4.Перед тим, як прийняти до класу дитину з легкою розумовою відсталістю, детально ознайомитися з її анамнестичними даними. З цією метою поспілкуватися з батьками дитини, вивчити медичні довідки; усвідомити, у чому першопричина (пологова чи післяпологова травма, хвороба в ранній період, вплив медикаментів тощо) хвороби.

5.  Вивчити спеціальну медичну та педагогічну (дефектологічну) літературу з метою з’ясування впливу різних видів ушкоджень (пологові травми, хвороби, психічні захворювання тощо) на процеси навчання і розвитку.

6. Детально вивчити особливості розвитку психічних процесів дитини з легкою розумовою відсталістю (стан пам’яті, уваги, мислення, працездатності, темп роботи, прояви поведінки, стан емоційно-вольової сфери тощо).

7.Ознайомитися з сучасними педагогічними підходами і методиками, які застосовують у спеціальних школах під час навчання дітей з легкою розумовою відсталістю. Необхідно мати в школі навчальні програми спеціальних шкіл (відповідного класу), щоб мати уявлення, якими знаннями, уміннями та навичками повинні оволодіти розумово відсталі діти на кінець навчального року.

8. На кожну дитину з обмеженими можливостями необхідно скласти індивідуальний навчальний план (враховуючи тяжкість дефекту). До процесу складання плану бажано залучити практичного психолога.

9. Знаючи специфічні особливості психічних процесів розумово відсталих дітей, коригувати їх під час навчання, враховувати в плануванні діяльності:

10.Розумово відсталі діти мають, як правило, слабку, короткочасну пам’ять, тому матеріал треба подавати невеликими «дозами» і звертати увагу на багаторазове повторення вивченого матеріалу. З цією метою урізноманітнювати прийоми і види робіт на закріплення вивченого матеріалу, застосовувати дидактичні ігри. І лише після засвоєння цього матеріалу надавати більш складний новий матеріал;

       11.Розумово відсталих дітей порушена активна увага. Треба застосовувати наочний матеріал для її активізації; чергувати види діяльності (більш складні завдання чергувати з більш легкими);

      12.У цієї групи дітей переважає конкретно-наочне мислення. На нього і треба спиратись у викладанні навчального матеріалу. Для цього застосовувати зрозумілу яскраву наочність (предметні картинки, рахунковий матеріал, малюнок-схему до задачі тощо);

     13..Діти з легкою розумовою відсталістю мають знижений темп роботи та працездатність. Отже, для них необхідно зменшити об'єм завдань та їх кількість, а     складність повинна бути доступною. Для цього дітям можна давати індивідуальні картки із завданнями відповідної складності та перфокарти, у які треба лише вставити відповідну орфограму чи числову відповідь (і зовсім немає потреби переписувати це завдання в зошит, якщо дитина має слабкі чи недостатні навички письма);

       Учні цієї категорії, як правило, не мають достатніх навичок самостійної роботи; потрібен постійний контроль за виконанням ними завдання (щоб вони не відволікалися та не втрачали напряму діяльності);

       Діти з обмеженими розумовими можливостями потребують неодноразового повторення вчителем інструкції щодо виконання того чи іншого завдання. Тому вчитель має переконатись, як і на скільки точно учень зрозумів, що від нього вимагають, і лише після цього дозволяти виконати завдання. У разі потреби необхідно надати учневі додаткові роз’яснення щодо виконання завдання;

      Уміти підтримувати в дитини впевненість у своїх силах, прагнення до пізнавальної діяльності; запобігати й адекватно реагувати на зміни в психічній діяльності, поведінці та загальному стані дитини.

     Під час створення спеціальних наочних матеріалів для дітей із вадами зору необхідно використовувати сім типів зорових навантажень для дітей дошкільного віку  із метою корекції та охорони зору.

    Під час використання загальних методик для слабозорих дітей необхідна адаптація їх процедури:

    Збільшення часу на експозицію завдань та малюнків через труднощі сприйняття, координації рухів руки та очей, необхідності тактильного контролю та додаткового обстеження, вивчення об'єктів;

      Під час постановки завдань і тестів переважним є вербальний спосіб, точні словесні інструкції (після відповідної словникової роботи);

      Тривалість зорової роботи не повинна перевищувати 15 хвилин;

логічне завдання, продуктивність розумових операцій слід оцінювати за їхньою результативністю, а не враховувати неточністьрухів і сповільненість виконання.

       Психологічними і педагогічними дослідженнями не виявлено прямої залежності розвитку мислення від порушень зору.

      Однак низький рівень сформованості понять, розумових дій і операцій порівняно з дітьми з нормальним зором залежить від їхньої дошкільної підготовки в родині, точної діагностики і раннього початку здійснення корек­ції сенсорної сфери дитини з порушеннями зору.

       Адміністрацією школи про доцільність перебування дитини з вадами зору в інклюзивному  класі.

Рекомендації  вчителю

Особливості мовленнєвої діяль­ності спричиняють значні труднощі в навчанні дітей читання й письма. Вони припускаються помилок під час послідовного виділення звуків, виявляють непідготовленість до мовних спосте­режень, не вміють виділяти речення з тексту. Без застосування спеціально розроблених ко­ригувальних прийомів практично неможливо навчити цих дітей рідної мови та читання.

Розглядаючи неуспішність дітей із ЗПР, пси­хологи відзначають різні причини цього явища. Виокремлено дві головні групи причин неуспіш­ності: об'єктивні (непосильний обсяг знань, недосконалість  методів  навчання)  і  суб'єктивні (психологічні особливості учнів).

Діти із затримкою психічного розвитку зазви­чай не створюють на уроці проблем, пов'язаних з дисципліною. Вони із задоволенням викону­ють посильну роботу: роботу з підручником за певним планом або знаходження відповіді на запитання в параграфі; виконання полегшеного варіанта завдань матеріалу, що вивчається, тощо. При цьому вчитель повинен пам'ятати, що таких дітей не можна обмежувати в часі й підганяти, тому що це гальмує їх. Крім того, їм необхідні підтримка й заохочення вчителя.

Рекомендації  вчителю

• Не ставити такого учня в ситуацію несподіва­ного запитання і швидкої відповіді на нього.
• Бажано, щоб учень давав відповідь у пись­мовій формі.
• Не змушувати таких учнів відповідати на за­питання з нового матеріалу на тому ж уроці;
• Мінімально відволікати учня, намагатися не переключати його увагу.
• Заохоченням    підвищувати     впевненість у своїх силах.
• Обережніше оцінювати невдачі учня.

• Не вимагати негайного включення в роботу, тому що активність таких дітей у виконанні нового завдання наростає поступово;
• Не проводити їх опитування на початку уро­ку, оскільки їм важко відволіктися від попе­редньої ситуації;
• У момент виконання завдань не відволікати їх, переключати увагу на щось інше

Рекомендації  вчителю

Організовуючи роботу на уроці, доцільно:

• давати гіперактивним дітям лише одне за­вдання на певний відрізок часу, щоб вони могли завершити його; надавати можливість звертатися по допомо­гу до вчителя в разі утруднення; пропоновані завдання подавати в письмо­вій формі;
• дозувати виконання учнем великого за об­сягом завдання, пропонувати його у формі послідовних частин і періодично контро   лю­вати перебіг виконання роботи над кожною із частин, вносячи необхідні корективи; оберігати від перевтоми, оскільки вона при­зводить до зниження самоконтролю; стримано і спокійно аргументувати вистав­лену оцінку.

• стабілізувати емоційний стан таких дітей пе­ред виконанням навчальної діяльності;
• пропонувати форму відповіді на вибір: пись­мово або усно;
• свою оцінку діяльності школяра підносити м'яко й аргументовано, указуючи на те, що в дитини вийшло.